Козятин давно славиться своїми традиціями, має велику спортивну сім’ю і численну армію любителів здорового способу життя, а також любителів фізичної культури і спорту.

   Козятинці пишаються високими досягненнями своїх спортсменів, віддають данину поваги ветеранам спорту і цінують прославленних талановитих тренерів, які виховали не одне покоління юних спортсменів.

  Такою людиною є Володимир Галицький, який міг стати відомим легкоатлетом, але через проблеми зі здоров’ям довелося піти з великого спорту. Нещодавно йому виповнилося шістдесят років, з них п’ятдесят Володимир Галицький віддав спорту. Ще в шкільні роки він заявив про себе не тільки у Вінницькій області, а й в Україні.

   Виконуючи військовий обов’язок, він постійно брав участь у змаганнях. Був переможцем Всеукраїнського легкоатлетичного кросу серед спортсменів Збройних Сил, увійшовши до складу збірної України. Після армії тренувався з олімпійськими чемпіонами Віктором Бризгіним, Ольгою Владикіною, Сергієм Бубкою.

   На жаль, здоров’я дало збій від таких навантажень і змусило піти з великого спорту і перейти на тренерську роботу. Ті мрії, які він не зміг здійснити, весь свій накопичений досвід він передавав своїм вихованцям, серед яких були чемпіони області та України.

   Спортивне життя у Володимира Галицького розпочалося в рідному селі Вовчинець, в якому народився, закінчивши середню школу. Першим його вчителем був викладач фізкультури Василь Стельмах. Завдяки йому Володимир Галицький на всіх шкільних і районних змаганнях показував відмінні результати. Потім естафету перейняв тренер Козятинської ДЮСШ Віктор Сокольвак (дуже шкода, що він швидко пішов з життя, а був відмінним спринтером).

   Володимир так швидко засвоював всю спортивну абетку, завдяки своїй працьовитості і завзятості, що в 10-му класі був включений в команду збірної області і в 1976 році став чемпіоном України з бігу на 1000 і 500 метрів.

   Службу в армії проходив у Вінниці у спортроті, продовжуючи виступати в чемпіонатах України у складі збірної області. Через деякий час був включений до збірної України до Заслуженого тренера України Володимира Конюкова, беручи участь в численних змаганнях колишнього Радянського Союзу.

   У той період Володимир Галицький досяг вершини  – Майстра спорту. Потім переїхав до Луганська на прохання спортивного товариства «Динамо», продовжуючи тренуватися з олімпійськими чемпіонами. Потім змушений був перейти на тренерську роботу. Спочатку працював в Хмільнику на заводі, трохи пізніше фізруком у рідній Вовчинецькій альма матері. Через рік інструктором зі спорту в спорткомітеті «Колос», а потім 10 років був інструктором зі спорту в селі Миколаївка Козятинського району, демонструючи високі результати.

   Деякий час працював викладачем фізкультури у школі №6, потім очолив Козятинський відділ спорту, одночасно тренуючи юних легкоатлетів в ДЮСШ. Це допомогло Володимиру Галицькому стати професійним тренером і викладачем навчання – він намагався завжди вдосконалювати себе. Спочатку закінчив Івано-Франківський технікум фізвиховання, потім Київський державний університет.

   Коли почав тренерську роботу в Козятинському ДЮСШ, то через два роки на Всеукраїнських змаганнях з легкої атлетики в Одесі його вихованці стали чемпіонами України: Олег Якимчук в бігу на 3000 м. У подальшому він неодноразово виховував чемпіонів України: Олена Макарук з села Махнівка на дистанції 1500 м, трохи пізніше на Чемпіонаті Європи була четвертою.

   Були чемпіонами України: Марина Марченко, Юля Козачук, Дар’я Сірик, Анна Пилявець і Маша Павлова. Ставали призерами: Ірина Гилун, Надія Калашнюк і Владислав Боровський.

   Зараз відмінні результати показують: бронзовий призер Чемпіонату України зі стрибків у висоту Кирил Луценко. Ліза Чорна – срібна призерка Чемпіонату України, зараз, як найкраща у своєму віці знаходиться в резервному складі збірної команди України.

   – Результати козятинських спортсменів могли бути ще кращі, – каже Володимир Галицький, – якби легкоатлети в рідному місті мали хорошу базу для тренувань. Спортивний комплекс, який будується, спортсмени вже чекають 13 років. Держава уже за цей період вклала мільйон гривень. Спортсмени продовжують тулитися то в одному спортивному залі, то в іншому, без необхідного для професіональних занять спортивного інвентаря. Перед великими, відповідальними змаганнями, звертаємося за допомогою до сусідів з Бердичева або Вінниці, щоб нормально потренуватися, хоча б один раз в тиждень.

   Володимиру Галицькому вже шістдесят, а спорткомплекс так і не запущений в дію. Цей зал чудово підходив би не тільки для стрибків у висоту, а й для волейболу, баскетболу та міні-футболу.

   Ще гірший стан колишнього, найпопулярнішого в Козятині спортзалу «Локомотив», який на очах, просто розвалюється, хоча чиновники Козятинської дирекції обіцяли його привести в порядок. Але протягом п’яти років він «мертвий», а був дуже зручний для тренувань і змагань.

   У цьому, році не дивлячись на карантин, Володимир Галицький продовжував проводити заняття. Він вважає, що у спорті не може бути перерви. Лише постійні тренування можуть дати результат, інакше все треба починати з нуля. Тому він намагався не зменшувати темпи, щоб завжди бути у потрібному тонусі.

   Вихованці Володимира Галицького зовсім недавно стали срібними призерами командного Чемпіонату області з легкої атлетики. Навіть не віриться, що йому перевалило за шістдесят.

   Продовжують спортивну династію і його рідні. Володимир Галицький з дружиною Катериною живуть разом з 1982 року. Син Дмитро працює в дистанції, також любить спорт і бере участь в різноманітних змаганнях. Донька Ірина – медсестра в міській лікарні, а онук Максим навчається в одинадцятому класі СЗШ №1, він є відмінним учнем і відмінним спортсменом. Має кращий результат по стрибках у висоту (180 см). Внучка Ліля вчиться в 6 класі та в музичній школі, у класі вокалу. Найменший онук Олександр навчається у другому класі, також тренується у дідуся і мріє стати чемпіоном.

   – Уже за плечима шістдесят, – говорить Володимир Галицький.  Якби мене запитали, щоб я хотів змінити в своєму житті? Я відповів би: «Хіба що повернути своїх батьків, які пішли з життя дуже рано. А все решта – нічого. У мене дуже хороша сім’я, родина. У моєму житті траплялися і трапляються хороші люди, я маю хороших друзів. Тому я щасливий…»

Володимир СІМАЧОВ, член АСЖУ

SHARE